За два дні пост набрав понад 7 400 переглядів. Досить цікава статистика, враховуючи, що майже 73% аудиторії — це люди з України. Схоже, історія про внутрішню кухню нашої гімназії виявилася значно цікавішою для тисяч незнайомців, ніж для адміністрації самої школи. Кілька спостережень на цей момент: По-перше, вельми іронічно, що рандомні коментатори з Reddit виявили більше емпатії та здорового глузду, ніж вчителі за 4 роки навчання. Мені пропонували підтримку та реальну допомогу — і я вдячний за це. Просто забавно спостерігати цей контраст: люди з інтернету готові допомогти, поки в сусідньому кабінеті тобі читають лекцію про "права дитини" за методичкою. По-друге, ситуація з безпекою. Я просто хочу застерегти тих, хто вірить звітам: у цій школі її немає. Там важливо, щоб усе було "красиво на папері". Коли ти сидиш перед психологом з результатом 24.5 з 26 за тестом на ризик, а тобі просто читають лекцію про шкоду булінгу з листочка — це найкраща ілюстрація того як працює система. Дякую всім за розголос. Навіть при повній апатії до того, що відбувається, ці цифри говорять самі за себе. "Сміття з хати" винесене, і як виявилося масштаби цієї хати значно більші ніж здавалося вчителям...
u/Few-Foundation-4312
Я навчаюся у 24-й гімназії у Вінниці, і, чесно кажучи, я вже не знаю, скільки ще зможу це терпіти. Останні 4 роки мого життя — це просто пекло наяву, і я хочу, щоб люди знали, що ховається за цією «престижною» обгорткою школи. Мене цькують із 5-го класу, і це не просто жарти. Мої речі могли спокійно й демонстративно висипати з сумки просто переді мною, мене та моїх друзів засипали образами, причому іноді це робили прямо на очах у вчителів, які просто закривали на це очі. Класний керівник увесь цей час просто «тикала пальчиком» в кривдників, роблячи вигляд, що щось вирішує. Це просто ілюзія контролю, поки я повільно розвалююся на частини. Я тричі намагався вкоротити собі віку через усе це. Я прямо пишу вчителю в чат, що єдине, про що я шкодую в житті — це те, що я не зробив цього раніше, а МУЧИВСЯ і мучуся далі. І яка реакція? З поведінки та ставлення таке відчуття, що вона просто не розуміє, в чому проблема, і підсвідомо думає: «А що я ще не зробила?». Коли ти кажеш дорослому, що ти на межі, а у відповідь тиша або порожні відмовки — це і є фінал. Вони просто захищають себе та свої робочі місця. Сьогодні був просто край лицемірства: я сидів перед шкільним психологом і слухав лекцію про те, як булінг — це погано і яке це правопорушення. Ви серйозно?? Психолог читає з листочка, поки перед ним сидить живий приклад того, як людину довели до межі. У мене результат тесту на суїцидальний ризик — 24,5 з 26 балів. Я майже не сплю, прокидаюся і не розумію, хто я і де я. Я підсвідомо шукаю смерті біля дороги, коли бачу трамваї чи машини, тому що психіка просто не витримує цього навантаження. І школа про це знає, але їм плювати на життя учня — їм важливі лише звіти та престиж. Я пишу це, щоб батьки розуміли, куди віддають дітей. У 24-й гімназії вас не захистять. Мене там ніхто не захистив, і я не обіцяю, що захистять вас.
Я знаю що це не вся історія але я хочу сказати хоча б щось...