Маю таких двох мальтійських болонок. Живемо у власному будинку і випускаємо зранку на подвірʼя. Вдень також гуляють таким чином. І лише ввечері іду з ними на прогулянку на повідцях. Намагаюсь проти хоча б 3 км. Чи не замало я їх вигулюю.
У мене 2 доньки - 13.5 років та 11.5 років. Старша дуже тактильна, проявляє увагу до мене, любить обійматись та гуляти разом. Менша - навпаки. Різко перестала обіймати мене, від моїх обійм не в захваті зовсім. Коли нам потрібно десь разом перейтись, відходить від мене на 2 кроки, коли дивимось сімейний фільм, вибирає місце біля тата, подалі від мене . Я розумію, що це підлітковий період, гормони і вибудовування кордонів. Мені здавалось, що я до цього була готова. Я не памʼятаю як було в моєму дитинстві, мабуть ніяк, бо батьків моєму житті було дуже мало. Я зі своїми дітьми навпаки проводила завжди якісно час - ігри, настільні ігри, спільні перегляди фільмів, подорожі. Як зараз мені з цим впоратись? Цей пост написала після ранкової ситуації. Зробила дитині сніданок і притулилася до неї легенько, я помітила що їй це не сподобалось і я запитала чи їй це неприємно, на що вона сказала, що не неприємно, просто не хочеться обійматись. Я розумію, що це добре, що вона може озвучити і сказати, що їй не подобається. Просто я не знаю як мені впоратись зі своїми переживаннями, що мене відштовхують