Я вперше на реддіті тож перепрошую за потенційні помилки.
Люди навколо мене якось нейтрально реагують на те що робив мій батько, і через це всі ці роки мене гризло питання "Чи я перебільшую?", тож мені треба думка людей які напевно живуть в трохи кращих і здоровіших соціальних умовах ніж я.
Тож, мої батьки ніколи справді часу саме мені не виділяли, завжди було щось з молодшим братом, або тільки братом, батько завжди грався в те що молодший брат грався, за його сценарієм і правилами, мати була завжди зайнята.
Коли у мене почався пубертат я почала помічати дивну поведінку від батька, а особливо це почало проявлятися коли він з'їхав від нас(з будинку де живу я, брат, і мама), кожен раз як я ми їхали в машині і я була на передньому сидінні, він завжди клав руку мені на стегно, коліна, плечі, іноді живіт і талію, коли ж я казала зупинитися, він лише сміявся, називав мене нашою кішкою(яка не любить нікого і не любить ніякі почесушки) і продовжував.
Тоді я часто носила щось обтягуюче, топи, майки, бо по перше, було літо, а по друге тоді був такий мій стиль, бо чомусь мати на той момент купляла тільки такий одяг, тому батько почав коментувати і це, про мою талію, цицьки, які вони великі і що я повинна їх краще підчоркувати, один раз навіть торкнувся грудей, не думаю що деталі цього дотику будуть цікаві, та й мені огидно говорити.
Згодом через усі ці коментарі, коли я збиралася їхати з батьком, то частіше почала одягати оверсайз, і намагалася сидіти на задньому сидінні машини, щоб він мене не торкався, але поза машиною він постійно намагався мене обійняти, якось поцілувати, доторкнутися, від чого на той момент мені вже було огидно настільки, що я, десятирічна, хотіла відрізати собі груди щоб бути менш "сексуальною" і "виглядати дитиною якомога довше".
Кожен раз, кожен раз як я випадково опинялася в майці, топі, чи хоча б в кофті яка хоч трохи обтягувала моє тіло, одразу супроводжувалося жестом, і коментарем про груди, навіть коли я зняла оверсайз кофту під якою була майка щоб помити собаку від бруду і не запачкати рукава.
А коли ми(брат, я в мама) були в Карпатах, ми купалися в цих гарячих котлах на вулиці взимку, в потім я і брат стрибали і сніг заради забави, і бігли назад в цей котел(я забула як це називається точно). Коли я відправила відео цієї забавки батькові, де я в купальнику стрибаю в сугроб сніга, він написав "ти така гаряча 🔥", хоч і причини цього говорити взагалі не було, на відео з мене не йшов пар(цього не було видно), не таяв лід, чи ще щось таке. Коли я розповіла це мамі, вона посміялася на це, попри моє розчарування, тож я думаю, може я перебільшила з реакцією?
Несвідомо на кожній прогулці, чи просто проходу повз чоловіків, я почала слідкувати за їхніми поглядами, чи не дивилися вони на мої груди.
Останньою краплею було коли ми заговорили про інстинкти і ЛГБТ, він доказував що ЛГБТ це хвороба, і у людей є інстинкти, типу інстинкт розмноження, самозахисту, і материнства. Десь посередині міні-сварки він сказав
"Якщо будеш так з мужиками говорити, вони тобі вріжуть, і ще дещо зроблять"
Я спитала чи він дебіл і кончений, знаю що не повинна була цього говорити, та я була так розчарована і в шоці з нього, бо це все останнє що я очікувала почути від мого батька, і я назвала його так суто через те що думала що він кращий, хоча я і не впевнена, може це я гірша.
Далі різко усе звернуло про мою матір, ну це класичне "якщо ти будеш як твоя мама", потім виправдання що він по факту нічого такого не сказав, і закінчив це тим що "якщо я захочу, я лише вас без аліментів і ви будете голодні, холодні, і досі"(хоча наша мама тоді працювала за непогані гроші). І з того дня я перестала з ним говорити і зустрічатися(до цього я і так починала все частіше не їхати з ним, але раніше цього не зробила тому що знала що він буде приходити і заставляти мене їхати), та історія не закінчується.
Він намагався зі мною поговорити(але чомусь говорив він тільки про те що я почала, тому що назвала його дебілом), обійняти і поцілувати коли я казала що не хочу з ним говорити і мало не послала, бо я все ще не відійшла від того шоку. Декілька разів було таке що він ховався за дверима коли я відчиняла брату двері, коли той повертався з поїздки до батька, і різко випригував до мене, один раз схопив за руки і намагався потягнути до себе, але я билася з усі сил і виривалася, інші рази я встигала відбігти. Усі ці рази я думала це якись маньяк, бо була вдома сама і взагалі не очікувала цього, бо він робив це не поспіль, а через якись періоди.
Він все ще регулярно, без запрошення, заходить в мою кімнату коли забирає брата, і намагається "поговорити", кажучи що він вважає що нічого такого по факту не зробив, і я ображена на нього через те що мене так налаштувала мама.
Може справді так? Може він нічого і не зробив? Не знаю.
Але я відтепер відчуваю щось між огидою, збоченням і не правильністю від однієї думки про свого батька, і що було якби він поводився зі мною як батько з ігор і фільмів якої я не можу позбавитися. Одна думка про батьківство викликає у мене як і огиду, збочення, і щось неправильне, так і сум з якоїсь причини...
Дякую всім хто прочитав цей нудний текст, я справді була б вдячна знати що люди думають про це, і чи здається їм ця ситуація і моя реакція перебільшеною. Я намагалася розказати усе стисло і як було насправді і як я це бачила і відчувала, і який слід залишився після цього.
Тож... Чи я перебільшую?