Мені 18, відносно скоро 19 і останні декілька місяців маю нав'язливе бажання "продовження кохання" та, наразі, готова була б змінити повністю своє життя на такий вирішальний крок. Я зі своїм хлопцем вже 2 роки, з кожним днем у нас все краще і краще, його я безмежно кохаю і він мене також. Абсолютний комфорт поруч з ним та безпека, що найголовніше.
Ніколи не мала подібного бажання та дітей не любила до певного часу. І, з біологічної та емоційної точки зору я можу зрозуміти, чому ці думки переслідують мене, але думаючи раціонально, логічним буде облишити це питання на років так 5-7, доки ми не подорослішаємо, не встанем до кінця на ноги та не будемо мати набагато більше від того, що маємо зараз.
Ми проживаємо окремо від батьків, самі себе забезпечуєм, заробіток вище середнього, кайфуємо від одне одного, завжди вирішуємо конфлікти розмовами (дуже рідко у нас сварки) та звичайно допомагаємо якщо комусь потрібна поміч. Ніколи не відчувала тиску, сумнівів, бажання піти та інше. Я дуже вдячна своєму хлопцю за такі чудові стосунки, але навіть пропозиція прям зараз не на часі (хіба трошки пізніше планували)
Як можна позбутися цих думок материнства, чи нормально буде просто відбити це бажання різною "негативною" інформацією чи банально погрузитись в роботу і воно саме пройде?